Лекція Олени Сикирич для членів «Живих Сил» про езотеричні витоки і завдання «Нового Акрополя»

Літня практика «Живих Сил» (виїзні заняття на природі), 1999 р. Фрагменти розшифровки аудіозапису

[...] Звідки школа учнівства? Яка взагалі у нас задача? Яка задача ЖС у школі, всередині ЖС, у зовнішньому світі? Яка от ця велика мрія, яку ми з вами повинні здійснити або почати здійснювати до 2000 року? Які у нас відповідальності?

[…] ХАЛ чітко говорить, що задача Акрополя, насправді, — це повторна спроба дати імпульс для шостої підраси п’ятої раси. Наша з вами задача через усе, що ми робимо: дати імпульс для шостої підраси п’ятої раси. Цей імпульс давали вже багато разів з перемінним успіхом, починаючи ще з Єгипту, Греції, трохи через середні віки, потім знову через Відродження, і останні, хто мав таку задачу, було Теософічне товариство.

[…] Перше, що нам потрібно зрозуміти: що Новий Акрополь — це не просто школа. Що Новий Акрополь заснований як черговий імпульс. Черговий з мільйонів, сотень тисяч імпульсів, які тривають з тих пір, як була заснована велика біла ложа і як в світ людей спустилися високі сутності, володарі й прометеї. [...] Новий Акрополь — це ще один імпульс у XX столітті великого пакту, який був укладений двічі, насправді: один раз — 18 мільйонів років тому, а другий раз підтверджений мільйон років тому, коли вже засновувалась п’ята раса. І що кожен акрополець насправді, кожен учень [...] несе в собі спогад про цей великий пакт, який уклали вчителі від нашого імені. І тому Новий Акрополь — як чергова спроба ієрархії, великої білої ложі, щоб дати імпульс: у дуже складні часи відродити містерії на землі і не допустити (я просто цитую ХАЛа), щоб брати темряви в черговий раз не взяли верх.

[...] І те, що ми з вами, маленькі, зараз маємо право говорити про ці великі справи — це не для того, щоб говорити, а для того, щоб у якомусь сенсі зрозуміти, що задача важка і навіть практично неможлива. Але ми не самотні, за нами стоїть ієрархія реальна з великих володарів, які десять тисяч разів здійснювали ті ж самі спроби, може бути, і напевно, також у якісь моменти разом із нами. І в цьому сенсі можна сказати, що якщо ми сьогодні несемо таку назву, це не значить, що ми вперше працюємо над цією задачею. [...] Можна сказати, що Новий Акрополь протягом багатьох тисячоліть, насправді, перевоплощувався з одними й тими ж високими душами, великими володарями, тим самим ХАЛом, який називався по-іншому, Делією, і що це одне з наших перевтілень.

[…] Найсвітліші, найяскравіші моменти, коли наша родина залишила свої сліди [...] — це був Єгипет. Це були різні епохи. Але та епоха, яка насправді ближча за спогадами — це епоха Фів. Ми з вами фіванці [...] Усі свої вчення, усі свої знання, усі свої спогади, усю свою захист і покровительство великих сутностей ХАЛ і через ХАЛа ми принесли в цей світ, у цю епоху з Фів, з Єгипту. Особливо з того перехідного, досить похмурого періоду, коли в останній раз фіванська школа поборола стан занепаду і падіння в Новому царстві, поборола отой стан темряви в Новому царстві, який на неї напав під час Ехнатона і Тутанхамона. Коли вдалося ще раз врятувати великі містерії і скарбну мудрість від прямого знищення матеріалістами.

Насправді вдалося відкласти цей момент до XIX і XX століть, коли, на жаль, нашій родині вже протистояти йому не вдалось. Одним із результатів цього була, між іншим, революція в Росії. Оте, що проявило свої плоди в XIX і XX століттях як різкий наступ матеріалізму, позитивізму тощо, могло статись значно раніше, якби не наша родина, четвертий промінь, якби не Фіви. І якби не великі зусилля, коли вже почало котитися вниз.

І говориться, що саме тоді вчителями й ієрархією був створений план для того, щоб спробувати дати імпульс для шостої підраси п’ятої раси. Причому в різні епохи і в різних поколіннях, через різні духовні родини або зграї, але основою якої була сім’я так звана четвертого променя, або фіванська сім’я, до якої належимо ми.

[...] Частиною цього плану, в якому безпосередньо брала участь наша родина (і спогади про це зберігаються в серці кожного справжнього акропольця), було перенести містерії з Єгипту в Європу, з Африки в Європу, оскільки Європа мала стати колискою наступної підпраси п’ятої раси. Так народився знаменитий Анакс, якому ми й належимо. Ті, у кого майка з нашим логотипом NA, прекрасно знають, що в цих буквах закладено слово Анакс. Те саме повторюється ще з Атлантиди. Наша родина вибирається як носій місії. Вибираються великі владики, які цим імпульсам будуть покровительствувати; вибираються поряд з великими владиками великі посвячені; вибираються прийняті учні; і вибираються маленькі мурашки, до яких належимо зокрема й ми, для того, щоб у Греції відродити давні містерії. І так народжуються знамениті царі, жерці, посвячені [...] і їх символ був — колісниця з тиграми.

[...] З одного боку, наша родина пройшла через пресократіків; всі філософи, в імені яких є корінь «Анакс»; Піфагор, Платон; стоїки (я йду далі ще в Рим) — це все ми, наші пішли. Чи не дивує вас, чому нам їхнє вчення близьке? Чому, коли читаємо стоїків, ніби слухаємо ХАЛа? Коли читаємо Марка Аврелія, ніби ХАЛа слухаємо? Або читаємо Сократа, Платона, читаємо давньоєгипетські писання? Це ж усе живе в нас, це ми не читаємо, а пригадуємо.

Осередок цивілізації, осередок так званої маленької ідеальної держави, яка, на жаль, не втрималась, були Афіни, золотий вік Перикла. Звідти у нас назва в цю епоху, звідти нам дали Новий Акрополь. Де вдалось поєднати шляхетність, справедливість форм чистих цивілізацій для людей із формуванням учнівських ядер. Бо задача була: створити через епохи ланцюжок, щоб передавати факел. І всі моменти лицарських орденів, я ще раз нагадую, всі саги про короля Артура, про лицарів Круглого столу — це все лише відголоски, спогади в середньовіччі про Анакса. Поняття острова, тобто місць чистих на землі, чакр землі, де в той час жила велика біла ложа або її відгалуження, походять звідти. Перший, хто в Європі отримує задачу зробити копію острова учительського в тих чи інших кутах планети, з чого народжуються такі поняття, як езотерична школа, — це був Анакс.

[...] Одним із оплотів Анакса, останнім сильним оплотом була Александрія, неоплатонічна школа. І як ХАЛ говорив, коли ми давно-давно з ним зустрічались, зрозумійте, я не хвалюся, але в нашій родині були й є і королі, і жерці, і філософи, і вчителі, і учні, і дами, і лицарі, і мученики. І, на жаль, історія Серапеума — це наша з вами історія. Це наше не поразка, а момент, коли не вдалось витримати натиск, коли один із наших будинків життя, сокровенних центрів, був зруйнований до підвалин. Ще є підземні храми Серапеума в Александрії, які залишились, тільки їхніх входів ніхто не знає, і ніхто не знає, що вони залишились. Наші храми ще залишились. [...] Історія Гіпатії в Александрії. Це ж наш мученик, наша людина. Теж часи, які згадуються зі смутком. У нас були і перемоги, і поразки, і мучеництво, яке не є поразкою, а є саме мучеництвом на вівтарі, жертвопринесенням. Багато-багато було в історії нашої родини.

Марк Аврелій — це наша людина. Останній римський імператор — це Юліан, який у сні бачить, що орел летить на Схід, повертається назад, залишає Європу і забирає з собою свої священні знамення. Золотий орел, тобто людина в священних одежах, тобто жерць, король на нашому символі — це символ королів Анакса, або короля королів Анакса. Є великий учитель, якого так само називають, який відтоді і донині є головним і основним покровителем Нового Акрополя. І завдяки натхненню і імпульсу якого ХАЛ отримав всі наші символи. Його містерії закладені в нашому прапорі. Це Анакс. Його містерії закладені в орлі. У нас з вами дуже багато сокровенних містерій, про які ми самі не знаємо і про які, звісно, не говориться, лише в дуже тонких і важливих моментах, для того щоб пригадати, витягнути уроки з попереднього досвіду і знайти силу. Бо нас чекають чергові битви нічим не гірші за ті, що вже пройшли.

[…] Анакс трохи перестав подавати про себе знаки в середні віки. У середні віки ми відпочивали. Але був момент, коли наша зграя вийшла трохи. Не підозрюєте? Відродження, Джордано Бруно — це ми. Джордано Бруно, окрім того, що було відоме в його історії, створював ядра, учнівські ядра, у своїх мандрах по Європі, дуже схожі на нас. Це була спроба не лише поставити крапку на середні віки, а дати імпульс тому, що свої плоди мало проявити лише в XIX і XX століттях. Повернути свідомість. Ще одна спроба підготувати ґрунт для народження шостої підраси п’ятої раси. Джордано Бруно ми не просто реабілітуємо. Це ще один наш мученик. Але це людина, яка зробила насправді, на зламі XVI і XVII століть (жив же, уявіть собі, у такий же період століть як і ми), створивши буквально Акрополь, не називаючи його Акрополем. І ховаючись від інквізиції. Сокровенна назва цієї школи невідома. Але про це ХАЛ пише в своїй книзі «Алхімік». Про ядра, які ховались від інквізиції настільки, що про них мало хто знав, але зробили величезну роботу для того, щоб навіть історики сьогодні могли говорити про Відродження. [...] В Новому Акрополі ходять плітки, є припущення, що Джордано Бруно був одним із втілень учителя Шрі Рами, учителя ХАЛа.

[...] Листайте книжки, фотографії дивіться, читайте спогади філософів. І якщо впізнаєте знайомі фрази, тоді це ми.

[...] Дійшли до XVII, XVIII і XIX століть. Масонство в своїх різних угрупуваннях (це не ми), а також традиційне вчення розенкрейцерів (але не орден AMORC, заснований на початку XX століття) було спробою ієрархії відвоювати деякі ініціатичні елементи, що існували при дворах XVIII і XIX століть. Масони — це не ми, і розенкрейцери — це не ми, але це теж був імпульс ієрархії.

[...] ХАЛ далі пише про масонів і розенкрейцерів (але, обережно, не орден AMORC: є орден розенкрейцерський AMORC, який дає у XX столітті посвячення поштою і зараз по інтернету теж, це не ті розенкрейцери, які були спробою ієрархії):

«Але ці спроби відразу ж спотворилися і виродилися у дуже сильно політизовані форми, що діяли під великим впливом просвітницького позитивізму і марксизму. (Це вони дали позитивізм і марксизм потім. — Е. С.) Ці останні напрямки самі народилися внаслідок занадто інтелектуального і надто теоретичного погляду на світ, і по своїй суті вони були цілком протилежні істинному традиційному езотеричному вченню. І Захід, і Схід були переповнені течіями такого плану, що вивчали більш поверхневі явища у всіх речах, ніж їхню справжню внутрішню сутність і структури. І в такий момент (XIX століття, вже наші пішли. Це підсім’я, це не ми, але наші свої пішли. Слухайте, як пише ХАЛ. — Е. С.) з’являється ЕПБ, оточена сонмом древніх старих душ, що відгукнулися на новий поклик ієрархії. І так було засновано Теософічне товариство.

Незважаючи на початковий успіх, це рух у подальшому також стало небезпечно змішуватися з елементами хаотичної анархії, що походили з темної сторони процесу реставрації. Втомлена постійно боротися проти наклепників і пліткарів і постійно зазнавати сильні удари від власного оточення, ЕПБ у своїх книгах, особливо у своїй видатній праці, синтезі всіх вчень, «Таємній Доктрині», вирішує звернутися не тільки до своєї епохи і до своїх сучасників, але особливо до умів, що житимуть у XX столітті, якого вона фізично так ніколи й не побачить. (ЕПБ і теософи, брати наші, наша родина, готували роботу нам насправді. — Е. С.)

Після своїх довгих і загадкових мандрів, про які ми насправді знаємо дуже мало, вона знаходить притулок у Лондоні, щоб в оточенні деяких дам аристократичного походження, її учениць, закінчити свою велику працю, у якій за допомогою вчителів мудрості вона робить синтез усіх пізнань і життєвих досвідів, усього того, що їй вдалося завоювати і врятувати від забуття, усього того, чому вона навчала в Адіярі й в інших місцях планети.

«Таємна Доктрина» була підготовлена для духовно підготовленої публіки, але найсокровенніші елементи були залишені для народжуваної в той час езотеричної школи, яка в один період свого існування підтримувала зв’язок з Теософічним товариством. Після смерті вчителя ЕПБ підтримувати цей зв’язок виявилось дуже важко через виникнення всередині Теософічного товариства так званої Вільної католицької церкви, напрямку з лівим ухилом і тенденцією модернізувати традиційні вчення, а також через появу всередині Теософічного товариства так званої Золотої гілки — політичного напрямку з правим ухилом, в межах якого народжується ідея завоювання світу штурмом і силою і швидкого втілення в ньому деяких ініціаційних принципів.

Із Вільної католицької церкви народжуються різні рухи: антропософія, Школа Арканів, а також і Зірка Сходу, на чолі якої був тодішній вундеркінд Кришна, нині відомий як Крішнамурті, найзапекліший ворог усіх товариств будь-якого типу, крім, звісно, власного, що зберігся донині у формі великого міжнародного видавництва.

Всередині Золотої гілки виникає і переходить в Європу напрямок, що називався Ложа Тула, про яку вже існує достатньо багато інформації, принаймні екзотеричної, і яка дала поштовх і доктрину політичному руху, нині іменованому загальною назвою «нацизм» зі всіма відомими сумними прологами і епілогами, що походять від його дій».

[...] Задача Теософічного товариства полягала, крім як змінити повністю критерії життя, щоб люди повернулись до вічних і вищих критеріїв, створити, воскресити великі містерії. Це ж задача і наша теж. І завдяки наполяганню ЕПБ була створена езотерична школа з обраними учнями, спеціально підготовленими тощо, яких учили безпосередньо великі вчителі Морія і Кут Хумі і яким давали вчення, щоб вони могли його передати наступному ланцюжку, тобто нам. Проблема в тому, що люди, які вступили в езотеричну школу, були не до кінця випробувані на неегоїзм, на амбіцію, на корисолюбство. І не до кінця випробувані на здатність до жертовності і жертвопринесення. І вийшло так, що деякі члени езотеричної ложі почали зловживати знаннями, які отримали. І, вийшовши або будучи вигнаними з езотеричної школи, стали засновувати свої напрями, які ще продовжували працювати всередині Теософічного товариства.

І сумно, але результат роботи езотеричної школи, небажаний результат тих членів, які були вигнані, це, з одного боку, Вільна католицька церква, Ледбіттер, яка продовжувала працювати як держава в державі і завела теософів у такі глибини лжемесіанства, езотеричного християнства, якого жоден учитель надалі вже не захотів підтримувати. Хоча спочатку Ледбіттер був прийнятим учнем і його безпосередньо учили як Блаватська, так і великі вчителі.

І як би це дивно не здалось, із псевдоезотеричного християнського напряму Вільної католицької церкви народжуються ліві напрямки, які пізніше привели до комунізму також. Серед них — псевдоезотерична штайнерівська антропософія, повністю вкрадене вчення езотеричної школи і ЕПБ і повністю спотворене особистими теоріями Штайнера. За цей факт я вам ручаюсь: антропософія ніколи не була імпульсом ієрархії, ніколи. А швидше була зловживанням, після того як Штайнер покидає езотеричну школу Теософічного товариства і змінює Блаватську.

І знаменита Зірка Сходу, невдала спроба аватара Крішнамурті, який вирізняється з езотеричної школи, не бажаючи прийняти як основу служіння загальному благу. І де береться одна частина з вчення езотеричної школи і пропонується так зване вчення індивідуальної еволюції: не можна вступати в жодні організації, кожен має зберігати свободу і індивідуально еволюціонувати, тобто досягати тих чи інших окультних ступенів. Це Крішнамурті, який говорить про всі моменти, і мораль і т.д., тільки на індивідуальному плані. І проблема в тому, що оте заперечення колективних імпульсів, колективної роботи сталося після того, як він не пройшов випробування для того самого. Коли мав мати майже аватарську роль, але провалився і після цього почав категорично заперечувати все те, що є колективною роботою на служіння людству.

І найсумніше насліддя езотеричної школи Теософічного товариства. Викривлене вчення людей, вигнаних звідти, створює знамениту Золоту гілку, в межах якої народжується Ложа Тула. Нацизм зі всіма темними, руйнівними, страшними наслідками, які нацизм дав. Де основна ідея Золотої гілки і Ложі Тула: містерії ініціатичні хороші, на благо цивілізації, але люди ж не знають, що для них добре, треба це насадити силою. І почалося спотворення, починаючи з Платона до всіх моментів антропогенезу, космогенезу. І сумна Друга світова війна, яка насправді була війною між братами світла і братами темряви, ієрархією світла і ієрархією темряви. На цьому краще не зупинятись. Але одне з сумних наслідків, яке відчуваємо навіть ми досі: що деякі сокровенні символи, кольори, форми тощо були спотворені руйнівними магнетизмами настільки, що нам, які прийшли після них (це ж теософія, насправді), доводиться страждати, бо нас звинувачують у нацизмі. А форми ці ініціатичні, їх міняти не можна, їх треба зараз чистити, очищати від усього того заряду, який був пробуджений під час Другої світової війни і до неї.

І після цих сумних наслідків, які езотерична школа насправді залишила, далі ХАЛ робить висновок:

«Залізні щелепи XX століття, про яке багато хто так мріяв і яке принесло так багато розчарувань, тим чи іншим способом роздробили в прах і довели до повного провалу різні форми езотерії. Не тільки ті, які були доступні людям; вони розчавили й саму сокровенну езотерію в істинному сенсі цього слова. Езотерична школа, яка збереглася і трималася попри все, уже в цей час не росла і не розвивалася, придушена інерцією Теософічного товариства, яке протягом півстоліття було єдиним шляхом, що вів до її дверей. Оскільки Теософічне товариство вже довго перебувало в стані занепаду і розкладання, езотерична школа офіційно закриває свої двері в середині 1950 року. Мені в той час було 19 років. І незважаючи на те, що я вже навчався і формувався в межах канонів і законів езотеричної школи, я сам про це довго нічого не знав. Вийшло так, що коли школа закрилась, я, перебуваючи тоді в рядах Теософічного товариства і будучи вже керівником його аргентинської секції, внутрішньо відсвяткував цей факт закриття. Тому що мені тоді здавалося, що сама школа була лише загадковим притулком для старих-вегетаріанців. По правді кажучи, сам факт закриття школи так і не став ніколи публічно відомим. І можна навіть сказати, що школа померла в тиші значно більш мовчазно, ніж тоді, коли вона народжувалась».

[...] Я сподіваюсь, що ви зрозуміли: є одне загальне правило ієрархії в усіх епохах і в усі часи, особливо в моментах точок повороту, в смутні часи, коли дається імпульс для нової епохи і коли відповідно з цим імпульсом іде спроба відродження містерій, або малих, або великих, або в тій чи тій формі. Завжди потрібен посередник, через якого ці містерії не тільки могли б відроджуватись, а через якого ці містерії могли б передаватись. Посередників не може бути багато. Посередник може бути тільки один в межах одного століття. Тільки один. Це закон ієрархії. Посередником може бути тільки одна сім’я, одна група, яку вважають гідною заслужити цей імпульс і створювати форми і моделі. Для цього створюють так звану школу учнівства, в лапках, яка в майбутньому довела б до езотеричної школи. І в цьому сенсі закон строгий і ніколи не мав винятків. І так само, як посередником може бути тільки одна група, одна зграя, один імпульс, самим посередником між вчителями і людьми, між містеріями і учнями може бути також лише одна людина.

У XIX столітті задача була така. Є канал, щоб дістатись людям до містерій. Цей канал — це Теософічне товариство. Якщо цей канал заслуговує, відкривають езотеричну школу. І якщо будь-хто на цій планеті хоче потрапити в містерії, він має вступити в Теософічне товариство. Тільки через цей канал, тільки через вступ до Теософічного товариства йому в XIX столітті відкривались двері до містерій. І також був один-єдиний посередник між вчителями і учнями в XIX столітті: це була ЕПБ. Щоб потім вчителі визнали прийнятих учнів у тому самому Олкотті, Безант, Ледбіттері і багатьох невідомих нам теософах (але більш гідних, ніж Ледбіттер і компанія Безант), потрібно було, щоб жила ЕПБ. Через її так звані флюїди, її так звану ауру. І було потрібно, якщо ЕПБ вмирає, щоб виділився чоловік, який міг би виконувати ту ж саму місію. І провал Теософічного товариства езотерично складався в тому, що тієї людини не було, по-перше. Що ніхто в цьому сенсі не міг замінити ЕПБ, навіть Олкотт. Тому що це річ жахлива, яка передбачає дуже багато страждань. І що Теософічне товариство не було створене каналом для проводництва. І тому, як ХАЛ пише, езотерична школа як відкрилась, так і померла. Тому що Теософічне товариство, яке було її носієм, не змогло створити канал між людьми і готувати людей до неї. Готувати з точки зору служіння, жертвоприношення тощо. І відомий факт, про який ХАЛ пише в своїй біографії, що ХАЛ був останнім учнем езотеричної школи. Вона закрилась у 1950 році, і ХАЛ був її останнім учнем, хоча довгий час він про це не знав.

Прийшов новий вік, нове навіть тисячоліття. Кожному віку останні 25 років ієрархією дається імпульс, щоб подібна спроба була зроблена знову. І зараз, хоча ми цього членам не говоримо, щоб не виглядало, що ми там марнославні тощо, але в XX столітті єдиний канал до вчителів — це Новий Акрополь. Так само, як у XIX столітті було Теософічне товариство. Це наша родина. Єдиний канал і єдині взагалі, кому дали право пройти випробування, щоб заслужити езотеричну школу, — це Новий Акрополь. І якщо хто-небудь із 4–5 мільярдів людей, що живуть на Землі, хоче потрапити в містерії, він має потрапити в Новий Акрополь. І пройти через усі щаблі, починаючи з білої програми, першого циклу, і потрапити в ЖС. Тому що для того, щоб хто-небудь у наступному житті взагалі міг мріяти про містерії, перша сходинка, яку він має заслужити, — це ЖС. І ЖС — це те ланка в ланцюгу, якої не вистачало Теософічному товариству. Не вистачало тривалого процесу перевірки на любов, неегоїзм, безкорисливість, жертву і служіння. ЖС — це отой ланцюг перевірки.

[...] Ми, на жаль, теж не заслужили езотеричну школу, це очевидно, хоча термін наблизився. Тому що для того, щоб була відкрита езотерична школа, потрібні готові учні. Крім ХАЛа й Делії їх нема, це вже провал. І тому зараз є велика мрія. Провал — він не остаточний. Не ради нас, а ради того, щоб могли виконати місію (а про цю місію я вам зараз трохи зачитую з листів вчителів), потрібно зараз створити школу учнів. Потрібно, щоб ми з вами стали учнями, в найглибшому й широкому сенсі цього слова.

[...] Новий Акрополь для того, для чого було і Теософічне товариство. Майте на увазі, що будь-яку сім’ю, будь-яку школу такого роду, яка послана в світ як імпульс вчителів, ставлять, звісно, на випробування. Для того, щоб перевірити її, чи гідна вона продовжувати далі. І як ви думаєте, скільки триває цикл випробувань для школи? Сім років — один цикл випробувань, потім підводять підсумки. Потім наступні сім років — інший цикл випробувань, потім підводять підсумки. І мені б хотілося почати з листа, який написали вчителі Кут Хумі і Морія в момент, коли в Теософічному товаристві скінчився перший семирічний термін випробувань. [...]

«17 листопада в цьому році семирічний строк випробувань, даний товариству (про Теософічне товариство. Те, що їм говорили, стосується і нас, в тій чи іншій мірі. Або ми маємо, або не маємо. — Е. С.) при його заснуванні, щоб обережно проповідувати нас, спливає. Один чи двоє з нас сподівались, що світ настільки просунувся інтелектуально, якщо не інтуїтивно, що окультна доктрина могла б здобути інтелектуальне визнання і імпульс для нового циклу окультних досліджень. Інші, більш мудрі, як це тепер здається (маються на увазі інші вчителі — найбільш мудрі серед великої білої ложі. — Е. С.), притримувалися іншої думки. Але згода на випробування була дана. Однак було обумовлено, що спроба повинна бути проведена незалежно від нашого персонального управління (це пишуть вчителі. — Е. С.), що не повинно мати місця наднормальне втручання з нашого боку. (Так само вчителі не втручаються у нашу роботу безпосередньо. — Е. С.)

Підшукуючи, ми знайшли в Америці людину, гідну стати вождем. Людину великої моральної мужності, самовіддану й обдаровану іншими хорошими якостями. Він далеко не був найкращим. Він був найкращим, кого можна було дістати. (Говорять про Олкота. — Е. С.) З ним ми поєднали жінку з найбільш винятковими і чудовими дарами. Водночас у неї були великі особисті недоліки. Але й така, якою вона була, вона залишалась неперевершеною, бо не було на світі більш підходящої людини для цієї роботи. Ми послали її в Америку (уявіть, як вони працюють! — Е. С.), звели їх разом, і випробування почалося. (Може, нас теж звели разом? А як інакше? Читайте між рядків. — Е. С.) З самого початку і їй, і йому було дано зрозуміти, що вихід цілком залежить від них самих. І обидва вони запропонували себе для цього випробування за деяку винагороду в далекому майбутньому. Як, бувало, говорив КХ, у ролі солдатів, добровільно викликавшихся на безнадійну справу. (Так само ХАЛ теж запропонував себе, а разом з ним і ми у ролі солдатів, викликавшихся на безнадійну справу. Слухайте уважно. — Е. С.)

Протягом шести з половиною років вони боролися проти таких нерівних сил, які відбили б охоту у будь-кого, хто не працював би з відчаєм людини, що вклала життя і все, що їй дороге, у відчайдушне найвище зусилля. Їхній успіх не виправдав надій їхніх початкових натхненників, хоча він був феноменальний у деяких напрямах. Ще кілька місяців, і строк випробувань скінчиться. (Слухайте, це нас теж стосується. — Е. С.) Якщо до того часу стан справ у товаристві по відношенню до них (питання про братів — Е. С.) не буде остаточно влаштований або виключений з програми товариства чи прийнятий на наших умовах, то це буде останнє про братів усіх форм, кольорів, розмірів і ступенів. [...]»

І їм не вдалось. І відтоді, як вчителі й обіцяли, це було останнє про братів усіх форм, усіх кольорів і всіх рівнів. Зусилля було припинено аж до Акрополя буквально. І в Новому Акрополі ще припинено. Ось що вони говорять: до настання наступного якогось семеричного циклу, коли, якщо обставини будуть більш сприятливі, тоді знову поговоримо про те, чи можна щось зробити. Ще досі, скільки б зусиль не було зроблено, все одно не вдалося так протрясти, не вдалося проявити таку силу чистоти і жертовності, щоб отой припис був знятий. І чому важливий 2000 рік? Бо це і є той черговий кінець семирічного циклу, який був умовлений з ХАЛом від самого початку. Можливо, піде, а може й не піде мова, якщо ми заслужимо, про те, щоб у якійсь, хай маленькій формі, вчителі знову приймали пряме участь в житті світу і людини, як приймали в XIX столітті. Але це ще треба заслужити.

[...] Насправді, якщо ми хочемо увійти в нову епоху і дати імпульс для шостої підраси п’ятої раси, то є одна основна ідея: братство душ врятує світ. Братство душ, яке треба пробуджувати й над яким треба працювати будь-якими можливими способами, — це задача щодо нашого обов’язку у зовнішньому світі. І братство душ усередині того ядра, яке має стати носієм містерій і носієм істини. І як би це дивно не прозвучало, основний критерій для того, щоб стати носієм містерій і майбутньої езотеричної школи, — це братство між тими, що зараз створюють ядро школи.

[...] Ми не такі старі, древні, підготовлені душі, як ті, що оточували ЕПБ. Це очевидно. Наглядний приклад — починаючи з мене. Окрім ХАЛа з Деліією, всі ми варимося в одній і тій же каші. [...] Так, ми маленькі як душі. Так, ми слабкі. У нас немає посвячених, немає прийнятих учнів. Але є одна велика річ, яка називається сполучені посудини. Тобто за нами стоять великі сутності. Не тільки ХАЛ і Делія, а й великі вчителі. І якщо справа вимагатиме, а вимагатиме це точно, то кожен маленький учень, навіть не будучи прийнятим, може стати провідником сили великої старої й давньої душі. Навіть не будучи сам такою. І якщо ми маленькі і самі не є древніми, то ми можемо проводити силу, якої не маємо. І в цьому вся суть наших сокровенних містерій, вся суть нашої задачі. Самі своїми силами, звісно, нічого не зробимо. Але стати учнем, тобто стати сосудом, провідником душі і сили когось вищого і більш істинного — ось у цьому лежить наше спасіння і спасіння тих людей, заради яких ми працюємо. Тому не лише надія не втрачена, а навпаки, у цьому надія й є, інакше могли б повіситись на першому дереві.

[...] Школа учнівства — це велика сила. Ось це світло, провідником якого ми повинні стати, от воно і є. [...] Це дає силі всьої місії витримати і не бути названою черговою невдалою спробою, як це було з Теософічним товариством миттєво після смерті ЕПБ. У нас ХАЛ уже пішов, ми ще тримаємось. Вибачте, але це великий прогрес, такого не було ще в історії. Завдяки тому, що є Делія. А далі що? Потрібно далі ланцюжок створювати, інакше ку-ку місії. Імпульс шостої раси знову буде чекати, бог знає скільки. Люди знову будуть кукурікати в своєму хаосі, розгубленості, без критеріїв, без багатьох чого…

[...] Теософічну місію, так само, як і нашу, ХАЛ нам неодноразово про це говорив, вчителі називали відчайдушним підприємством. І так само називали місію ХАЛа — відчайдушним підприємством. Щоб ви віддавали собі звіт, що будь-що, що ми робимо зараз, — це відчайдушне підприємство. Це крик волаючого в пустелі. Читаю, говорить учитель КХ.

«Що я розумів під відчайдушним підприємством? Це означає наступне. Якщо розглянути великі задачі, що стоять перед нашими теософічними добровольцями, особливо якщо поглянути на безліч активних сил, уже вибудуваних або які збираються вибудуватись, щоб виступити проти них (ми ще до цього не дійшли, але це нас чекає, майте на увазі. — Е. С.), то ми цілком можемо прирівняти виступ теософів до тих відчайдушних зусиль, спрямованих проти переважаючої переваги противника, на які йдуть істинні солдати в ім’я слави. Ви добре зробили, що помітили велику мету в маленькому починанні Теософічного товариства. (Я вам теж можу сказати, ніби вчителі нам говорять: хлопці, ви добре зробили, що зрозуміли, що в маленьких починаннях Нового Акрополя, у будь-якому маленькому починанні, напрямі, афіші, лежить за ним велика мета, відчайдушне підприємство. — Е. С.) Звісно, якби ми власною персоною взяли на себе його заснування і управління, цілком можливо, що воно було б досконаліше і зробило б менше помилок. Але ми не могли зробити цього. І також це не входило в наші плани. Задача була дана двом нашим агентам (те саме, ХАЛу і Делії — до нас. Там Олкотт, Блаватська, тут — ХАЛ і Делія. — Е. С.). І їм було надано зробити все, що вони можуть за даних обставин, щоб що б не відбувалось у зовнішньому світі, яке б протистояння зовнішнього світу не було. І багато зроблено (те саме можна сказати для Нового Акрополя. — Е. С.) Під поверхнею спіритуалізму прокладає собі шлях розширювальний струм. Коли він з’явиться на поверхні, його ефект буде очевидний. Уже багато умів, подібно вам, розмірковують над питанням окультних законів, змушені до того вашою працею, вашою агітацією. Подібно вам, вони не задовольняються тим, що було досі досягнуте, і вимагають чогось кращого, вищого. Нехай це підбадьорить вас. (Ніби нам кажуть, хіба не так? — Е. С.) Єднання завжди дає силу. А оскільки окультизм у наші дні нагадує відчайдушне підприємство, то єднання і співпраця необхідні. Єднання в самій справі підрозуміває концентрування життєвих і магнетичних енергій проти ворожих потоків забобонів і фанатизму».

[...] «Якщо цілими поколіннями ми вберегли світ від знання, від нашого знання, то це лише через його абсолютну неподготовленість. І якщо, незважаючи на надані докази, цей світ усе ще відмовляється поступитись очевидностям, тоді ми в кінці цього циклу (мається на увазі 2000 рік. — Е. С.) ще раз віддалимось у усамітнення і в наше царство мовчання. [...] Безліч поколінь будували великі храми непорушних скель, гігантську вежу безмежної думки, де мешкав титан і буде мешкати. Якщо треба, буде мешкати один, виходячи з неї лише в кінці кожного циклу запрошувати обраних з людства співпрацювати з ним і допомогти йому просвітити забобонну людину. (Ось кінець кожного циклу, коли титан у лапках має вийти, якщо для нього ґрунт підготовлений. — Е. С.) І ми будемо продовжувати цю періодичну роботу. Ми не дозволимо примусити нас до відступу в наших філантропічних спробах доти, доки підстава нового світу, думок, не буде побудована так міцно, що жодна кількість протидій і неосвіченого лукавства, керована братами темряви, не зможе перемогти. Але до того дня остаточного торжества, а він обов’язково настане, якщо ми разом будемо старатись, хтось має бути принесений у жертву. Хоча ми приймаємо лише добровільні. (Тепер говориться далі про ЕПБ. — Е. С.) Невдячна задача принизила її, привела її до руйнування і страждання і ізоляції. Але вона отримає свою нагороду в майбутньому житті, бо ми ніколи не буваємо невдячними».

Ось у чому проблема. Питання не від нас залежить, залежить від них. Вони ж борються, вони не перестануть боротись. Але до того дня (вони ж знають, коли той день настане, і за нього борються) потрібні люди, які будуть принесені в жертву, які будуть боротись разом з ними. І ота задача Нового Акрополя в XX столітті. І дивіться, в якому контексті, це вже мій коментар. 2000 рік — це рік, коли оцей знаменитий титан у великому храмі (це символіка, не просіть мене сказати, що це таке, я не знаю, це велике таїнство), коли він може або готовий вийти, дати частину речей, які ніколи не давали людству. Але навряд чи вийде, бо ґрунт не підготовлений.

І уявіть собі, щодо цієї великої задачі які дурниці є наші сумніви, слабкості! Зараз можу, завтра не можу, надобрались отак-от, буду чи не буду, буду спати чи не буду спати, буду їсти чи не буду їсти, вмію працювати з людьми чи не вмію, я в своєму напрямі чи не в своєму напрямі — от такі ідіотизми! Такі ідіотизми! Якщо люди потребують будь-якого шляхетного переборення себе в ім’я загальної справи, загального блага людства. А ми будемо хникати і ще питати: будемо — не будемо, маємо — не маємо, чи мають право з нами так чинити чи не мають і т.д. Бачите, наскільки це все ідіотизм і дурість! Я сподіваюсь, що я чітко висловилась.

Цитую далі. Говорять про ЕПБ, а я вам кажу: оте, що говорять про неї, те саме сказати про ХАЛа і про Делію, щоб трохи зрозуміти їхню велику жертву. І куди ці люди пішли і як принесли себе в жертву. Пише Учитель КХ. Мова йде про ЕПБ.

«Я з болем усвідомлюю, що звична непослідовність її тверджень, особливо коли вона збуджена, і дивна поведінка, на ваш погляд, роблять її вельми небажаною передавачкою наших повідомлень. (Коли всі обернулись проти ЕПБ і говорили, що у неї купа недоліків і як вона може вести Теософічне товариство. Слухайте далі. — Е. С.) Тим не менше, любі брати, ви, можливо, подивитесь на неї зовсім іншими очима (і тепер подивіться на ХАЛа і Делію зовсім іншими очима. — Е. С.), якщо дізнаєтесь істину. Якщо вам скажуть, що цей неврівноважений розум, ця здавалась би безглуздість її промов і ідей, її нервове збудження, коротше кажучи, усе те, що вважається порушенням спокою тверезомислячих людей, чиї поняття про стриманість і манери шоковані дивними спалахами її темпераменту, і що вам так противно, — якщо вам скажуть, що вона ні в чому цьому не винна. Попри те, що ще не настала пора посвятити вас цілком у цю таємницю, що ви ще не підготовлені до розуміння цієї великої таємниці, навіть якщо вам її розкажуть, через велику несправедливість і образу щодо неї я уповноважений дозволити вам поглянути по той бік завіси. Цей стан тісно пов’язаний з її окультною підготовкою в криптах Тибету і викликаний тим, що вона одинокою послана в світ, щоб поступово підготовляти дорогу іншим. (Слухайте уважно. — Е. С.) Після майже столітніх безплідних пошуків нашим головам довелось використати єдину можливість послати європейку на європейський ґрунт, щоб створити зв’язку між їхньою країною і нашою.

(Кілька століть шукали людину і знайшли ЕПБ у XIX столітті і ХАЛа у XX. Кілька століть шукали, щоб завдяки століттям пошуків прийшла ЕПБ у XIX, ХАЛ у XX столітті і були засновані Теософічне товариство і Новий Акрополь. Хіба це не привід, щоб ми менше займалися своїми дурницями?! Століттями шукали! — Е. С.)

Ви розумієте? Звісно, ні. Тоді, будь ласка, згадайте те, що вона намагалася пояснити і що ви доволі пристойно від неї усвоїли. А саме факт семи принципів досконалої людської істоти. Жоден чоловік чи жінка, якщо тільки вони не є посвяченими п’ятого круга, не може покинути область Бод-Лхас (мається на увазі область Острова, де живуть Учителі) і повернутися назад у світ весь цілісний. Саме найменше, один з його супутників мусить залишитись, з двох причин: перша — щоб утворити необхідне зв’язкове ланка передач, друга — як найкраща гарантія, що деякі речі ніколи не будуть розголошені. ЕПБ не є винятком із правил».

Ні ви, ні я ніколи не зрозуміємо тих містерій, які зараз відкриваються трохи. Вісник типу ЕПБ і типу ХАЛа, який підготовлений вчителями (згадайте біографію ХАЛа, ще раз згадайте, що людина мала пройти), він не може повернутись у світ повністю, цілком. Одна частина його особистості і персони завжди залишається там, де є вчителі, і він є як розп’ятий Христос. Він не може розслабитись. Одна частина перебуває серед них, бо треба створювати зв’язкове ланка між островом і світом людей. І він є гарантом. Якщо частина таємниць, які йому передані, буде розкрита, то гине вісник. І тому він залишається, з одного боку, як заручник: якщо місія невдала, то карма на мене і на мої плечі. А з іншого боку, як єдиний можливий провідник.

Отже це і пояснює те, що я вам казала раніше: не буває багато провідників. Двох людей шукали століттями — ЕПБ і ХАЛа. Це такий тягар, такий хрест, що його витримає не кожен. І уявіть, яково зараз Делії, яка у спадок отримала це, не будучи підготовленою в криптах! І я думаю, що це, як мінімум, привід, щоб ми з вами робили менше дурниць і менше думали про себе.

[...] Це теж нам. У Теософічному товаристві не вдалось, ще одна спроба. Говорили теософам, говорять нам. Учитель Кут Хумі, листи вчителів.

«Феноменальні елементи, про які раніше й не мріяли (ще раз кажу, з цим пов’язаний 2000 рік. — Е. С.) скоро почнуть проявлятись день за днем з постійно зростаючою силою і нарешті розкриють таємниці своїх сокровенних дій. Платон був правий: думки керують світом. І коли людський розум отримає нові думки (дай Боже, від нас залежить, чи отримає людський розум нові думки в 2000 році. Залежало від теософів, але не вдалось. — Е. С.), то відкинувши старі, безплідні, світ почне прискорювати свій розвиток. Потужні революції спалахнуть від них. Вірування і навіть держави розпадуться перед їхнім устремленим рухом, роздавлені цією непереборною силою. Коли настане час, буде так само неможливо протистояти їхньому напливу, як зупинити прагнення потоку. Але все це буде поступово. І перш ніж це настане, ми повинні виконати обов’язок, поставлений перед нами. (Слухайте уважно, говорять про нас. Ми маємо виконати обов’язок, поставлений перед нами. — Е. С.) Смести, наскільки можливо, більше мотлоху, сміття, залишеного нам нашими благочестивими праотцями. Нові ідеї мають насаджуватись на чистих місцях. (Хіба вам це не відкриває причину Дому життя? Чим більше чистих місць, тим більш імовірно, що вдасться хоч щось. І наше завдання — створювати чисті місця, будинки життя, у яких буде зберігатись усе чисте в людській натурі з точки зору моральних станів, чеснот тощо, і усе чисте в універсальній мудрості, усе чисте в кодексі честі. — Е. С.) [...] Старші махатми бажають, щоб було покладено початок братству людства, істинному світовому братству, яке повинно бути проявлене по всьому світу і яке повинно привернути увагу найвищих умів».

Ось задача, ось відчайдушне підприємство. Світове братство, яке має бути проявлено по всьому світу, тому Новий Акрополь по всьому світу, і чисті місця, і привернути увагу найвищих умів ззовні. Не окультизмом, не парапсихологічними феноменами, а братством, чистотою, новим поглядом на світ, новим образом життя. Якщо не привернемо увагу найвищих умів і будемо крутись в межах своїх чотирьох стін, то можна вважати, що наша задача не виконана. Дуже важливо, щоб ми це запам’ятали. [...]