Заняття Олени Сікирич з членами «Живих Сил». Про «випробування» напередодні 2000 року

25 вересня 1999 року. Розшифровка аудіозапису

[…] У «Новому Акрополі» є свого роду акропольська куртуазія, яка є частиною офіційного декрету і також, якщо подивитися на школи, наприклад, Заходу, є частиною того, що в крові, зокрема поведінки учнів у певних ситуаціях. Оскільки скоро приїде Делія, та й узагалі було б добре це знати... Правила акропольської куртуазії такі. Якщо в приміщенні знаходиться MN (ем-ен, «національний керівник») або високий за рангом секирич, то люди не сидять, поки ця людина стоїть на ногах. А сідають тільки після того, як MN або секирич сяде. Закурюють сигарету тільки після того, як це зробить він. Якщо MN перебуває в приміщенні, то люди з точки зору поведінки рівняються на нього. Він стоїть – всі стоять, він сідає – всі сідають. Якщо всі сидять за одним столом, то ніхто не починає їсти раніше за нього. Якщо треба піти раніше за нього, то потрібно попросити дозволу. Я дуже прошу, тим більше коли приїде Делія, спробувати трохи застосувати це і в інших ситуаціях. Віддавати данину поваги, не особисто людині, а тому, що ця людина представляє. Зверніть увагу на це на стажах, на зустрічах, у кафе, у курилці тощо. Ми проведемо один блок занять — навичок по куртуазії, там дуже багато красивих моментів. Є посібник з куртуазії, який написав ХАЛ. Щоб навчитися цьому новому стану душі плюс благородству, яке проявляється навіть через такі дрібні деталі.

Тепер перейдемо до нашої теми. Сьогоднішня лекція — це продовження того імпульсу, про який говорилося на загальній лекції для членів. Мені хотілося б сьогодні поговорити від душі, ми давно не зустрічались. Але ми обмежені, на жаль, часом і справами, про які я розкажу пізніше. Тому. Я знаю, що нас з вами надто надихати не треба. Я дуже сподіваюся, що частина натхнення для ЖС (ЖС, «Живі Сили») випала на загальній лекції. Незважаючи на те, що я зверталася до членів, я дуже старалася, щоб були моменти, які ЖС могли б зрозуміти по‑своєму, переосмислити по‑новому. І які могли б підготувати ґрунт для ЖС до сьогоднішньої зустрічі. Якщо ж цього натхнення не було, сподіваюся, що воно прийде в міру того, як будемо намагатися втілювати все те, про що говоримо на лекції. Ми дуже будемо старатися, щоб зараз і надалі, особливо до 2000 року, вся школа жила під одним імпульсом об’єднання у всіх сенсах, про які я говорила на загальній лекції.

Нам предстоїть пробити багато конкретних моментів, щоб це об’єднання відчувалося не тільки на словах, а й у справах, і в якомусь сенсі нам, можливо, належить найскладніше, а може й найпростіше завдання — показати приклад об’єднання. Щоб об’єднання пішло зверху, об’єднання в діях, в імпульсах, у мріях, у взаєморозумінні, об’єднання на одній хвилі, у чистоті душі, у тих якостях, які ми намагаємося пробудити, і щоб членам було на кого дивитися і на кого рівнятися.

Імпульс об’єднання не почався на загальній лекції для членів, він уже починався на стажі ЖС влітку і дуже відчувся на першому стажі керівників Національної Ради.

Я знаю, що дещо з того, що я сьогодні скажу, може викликати суперечливу реакцію, можливо невелику заздрість, «чому нас не запросили», але ризикнувши цим, дуже хотілося б сказати, чим ми ділилися потім: ми попрацювали над імпульсом об’єднання, спробували визначити завдання школи до 2000 року, повернулися до витоків, ще раз спробували усвідомити, що нас надихає, куди ми маємо йти, чого від нас чекають у наступному тисячолітті, ще раз намагалися відчути те, що потім маємо передати вам. І через ці моменти народжувалися нові ідеї, багато ще сирих, але дуже конкретних, дуже корисних, що дають імпульс. Коли в кінці стажу керівників ми піднімали тости за те, що буде, у певному сенсі відчували вас усіх поруч і шкодували, що вас не було, бо дуже хотілося одразу все передати. Пролунав такий мотив, що було враження, наче на мить всі станом душі торкнулися того магічного острова, про який ми мріємо. І справді, був особливий стан, наче немає меж простору і часу, коли за короткий час стало ясно, що ми проб’ємося і все це буде зроблено. Але коли після стажу керівників відразу почався понеділок, це було сильно. Ніби хтось нас пинком вигнав з острова, бо стали виявлятися проблеми, які ми не усвідомили, про які не говорили на стажі, але які чітко стояли перед нами. Протягом усього понеділка люди підходили до мене: «а можна Вас на 5 хвилин?» — я вже знала, що буде констатація чергового факту проблеми, про яку так добре вдалось забути під час стажу. Коротше кажучи, ми занурилися у всі проблеми. З одного боку було дуже тяжко, з іншого — дуже легко, бо незважаючи на це ми не втратили того натхнення, яке було тоді.

Обіцяю вам, що ці магічні моменти ми з вами відновимо до 2000 року. Дуже хотілося б коротко передати деякі моменти, про які я говорила на стажі керівників, щоб реально знати, куди нам далі кермувати і що робити далі, особливо в контексті імпульсу об’єднання.

По‑перше, ми говорили про завдання школи, особливо російської школи. І я не знаю, наскільки ви собі це ясно уявляєте, ми говорили саме про 2000 рік. Про знаменитий іспит. Вже більш конкретно я говорила навіть на загальній лекції. І говорила вже не стільки про іспит, скільки про те, що нам треба зробити, щоб його пройти. І ясно став вимальовуватися образ, про який ми пізніше багато говорили. Цей образ ми назвали образом питомника.

Тому що починали «з окультного апекса», згадували про те, як ХАЛ отримав завдання — зробити все, що в його силах, щоб школа внесла свій внесок в імпульс 6‑ї підрасы 5‑ї раси. Зробити все, що в його силах. І він це завдання отримав дуже конкретно. Він же знав, які критерії цього імпульсу бувають. Ми говорили про це на лекціях. Любов, братство, синтез науки і мистецтва, зв’язок з небом, нова містика. Згадували і жаліли бідного ХАЛа. Одна маленька деталь — йому дали завдання і не дали інструкцію, як це здійснити. Через які форми, які моделі. І казали, що його випробуванням в тому числі буде — знайти відповідні форми тим ідеям, які він має здійснити. Дати свій внесок у народження 6‑ї підрасы 5‑ї раси. Причому цей внесок має бути не лише суттєвим, а по можливості основними центральними ідеями повинні бути такі, такі, такі. Має бути стан душі таке і таке. І має привести до нової науки, нового мистецтва, нової містики, нового підходу до Бога, до людей, до стану лицаря і пані. Це були орієнтири. А як це робитимеш, через які форми? Так, радиться філософська школа. Це твоє випробування.

Пригадуючи це, ми згадали, що практично всі акропольські школи в цій непростій роботі продовжили працю ХАЛа. Бо кожна з них, зокрема і ми, отримала завдання розробляти модель чогось у рамках загального імпульсу. Кожна породжує, пробиває шлях, знаходить форми для однієї частини загальної мозаїки, яка відома лише ХАЛу, Делії і Богу. Ми її зрозуміти так і не можемо.

[…] У Росії дуже чітко видно ідею питомника. Що кожна школа є свого роду питомником. І деякі моделі, прекрасні мрії спочатку апробуються на нас і через нас. А потім уже одному Богові відомо, чи будуть вони корисні для всіх. Усе залежить від того, наскільки ця модель апробована на нас. Як ви думаєте, якого роду питомник у нас зараз тут? Що апробується на нас? До чого ми повинні дійти? Що пробити? Що народити? Що придумати? Яку ідею? Що народилося завдяки нашим мріям, зусиллям, натхненням? Що вийшло за рамки тих планів, які ми мали на початку існування школи? Це Серапеум. У інших шкіл теж є свої ідеї, які народилися на підставі мрій і планів. [...] Як міркують люди, які дивляться на нас зверху? Починаючи з Делії, кінчаючи невидимими істотами, ХАЛом тощо?

Наближається 2000 рік. Чи знає член ЖС елементарні критерії? Чи стали вони частиною його життя? Значить, дивляться, як член ЖС, майбутній лицар або пані чи сьогоднішній лицар чи пані, поводяться, коли хворіють? Або в родині? Або в напрямі? Або коли заповнюють таблиці ступенів? Або коли борються зі своїми недоліками? Тут діє критерій навпаки. Якщо ЖС поводиться так, людина, майже вступивши на учнівський шлях, маючи такі критерії, такі ідеали і прагнення, то чого можна очікувати від інших, які цього не мають? І в цьому сенсі ЖС у багато чому є моделлю. На підставі якої будуються ті плани, моделі, які потім будуть даватися простим людям, простим у хорошому сенсі слова. Ось що важливо.

І якщо ще раз пояснити те, про що я говорила членам на лекції. А зараз пояснюю більш відкрито для ЖС. Іспит 2000 року в чому полягає? У 2000 році буде підглядатися весь Акрополь, кожна акропольська школа окремо, як частина цієї ланки, кожен ЖС окремо і кожна людина‑учень окремо. Щоб підвести підсумки усього того, що робила школа загалом, усього того, що робила кожна школа всередині Акрополя, усього того, що робила та чи інша група всередині школи, напрям, маніпула, ЖС тощо. Чи є, проявлено чи переможено? Чи проявлені стани, вчинки, форми, моделі, які могли б послужити вже для всіх як зразок? У даний момент? Ось у чому проблема. Як зразок, на підставі якого потім буде створюватися для всього людства. Ось у чому проблема питомника. У питомнику завжди, екологіє, допоможіть мені, вибирається одне маленьке місце, ізольоване і т.д. І потім пробується на одному ґрунті, на другому, на третьому, чи дасть одне й те саме зерно. Ось задача.

І тому — імпульс об’єднання. Я вже підходжу до більш конкретних моментів. Якщо вони будуть дивитися зразки, моделі, а це наше завдання і наш обов’язок, значить треба, щоб по елементарних напрямках і елементарних речах... Значить, нам треба об’єднатися, докласти зусиль, визначити речі, в яких ми можемо дати зразок, і зробити це до 2000 року. Проявити елементарно. Ось коротко, щоб вам не пережовувати.

Якщо зараз кожен буде тягнути в свій бік, це буде дуже погано. Бо справа не буде зроблена. Для того, щоб об’єднатися, неможливо це зробити по команді. Потрібно, щоб усі були під одним і тим же імпульсом. Якщо його немає, нехай його породять. Або нехай знайдуть людину, яку точно видно, що вона під імпульсом. Хай причепляться до її спідниці, штанів, піджака тощо. І кожного разу, коли в них імпульс засихає, не гріє, не розуміють, вони будуть дивитися в його очі. Якщо це не допомагає, сказати йому: «дай мені імпульс, будь ласка, а то Лєна мене вб’є!» Але спати більше НЕ МОЖНА. Надихнутися треба, але не так, як зазвичай ми надихалися абстрактно. Надихнутися треба дуже конкретно. Відчувати, що всі живемо тими речами, якими надихнені, і допомагаємо одне одному цей імпульс відчувати.

На лекції для членів я говорила, що в таких моментах, як 2000 рік, є те, що називається хвиля і імпульс. Що це таке, знаєте, на лекції були? Конкретний приклад: зараз я борюся з хвилею — ми просто намагаємося триматися, всі втомлені, кінець тижня. І я борюся з хвилею, щоб хоч щось дійшло до вас, і намагаюся пробудити імпульс і в собі, і в вас, щоб хвиля перетворилася в бажання, елементарне інтуїтивне відчуття чогось нового.

Завдання: бути під імпульсом так, в чому конкретно, я скажу пізніше, щоб перевернути нову сторінку в наших підходах, у напрямках, у формах... Почати заново. Воскреснути. Щоб зрозуміти, що те, що було раніше, дуже добре, не говоримо, що погано, але що воно вже не годиться, що багато форм застаріли, що треба зараз, поки дається енергія — дається ще 98 днів для цього — швиденько встигнути подивитися, в чому цю нову сторінку можна перевернути, поки не пізно! Як на індивідуальному плані, так і на плані колективному.

Тому, розумійте мене правильно, я не можу говорити про те, що ми повинні перевернути нову сторінку в ЖС, у маніпулах, у напрямках, у роботі з членами, у першому циклі, коли прийдуть нові люди, у храмі, коли мої люди сплять, тобто перебувають під старим імпульсом! Не можу! Тому величезне прохання: нам у другій частині зустрічі потрібно буде поговорити про це. Ми, хоч би якимось способом, мусимо об’єднуватися в імпульсі, підтримувати один одного, давати, заряджати, запалюватися самим, ламати себе в багатьох речах, щоб стати провідниками одного й того самого.

І в цьому сенсі я думаю, що в серцях багатьох — я от зараз дивлюся, дякую, ніхто не спить, вже, я бачу, багато хто генерує ідеї, вже, поки я говорю, у багатьох крутиться… Одна каже: слухай, у моєму особистому житті треба обов’язково встигнути до 2000 року те‑то і те‑то. Другий каже — от крутиться, читаю: ой, напрям, треба… може, через це? Третій каже, читаю: а що мені робити з пасивними членами, яких треба обзвонити, вони частина цього імпульсу чи ні? П’ятий каже: ой, у маніпулі того, кому хотів дати в око, піду обійму! А інший: слухай, а дати в око — це частина імпульсу чи ні? Ще один каже: ой, в мене стільки всього, в цьому треба заново, в цьому заново, в цьому, в цьому, ой... А потім чує голос шефа: в такому‑то ряду, просинайся! Уже крутиться. Не в усіх. Ось якби зараз крутилось одночасно в усіх по їхніх моментах, це вже був би імпульс об’єднання. По моментах школи, напрямів, ступенів, учнівства... Якби в кожного, це б означало, що ЖС зараз, у цю секунду, був би об’єднаний в одному імпульсі вгору і ловив одні й ті ж архетипи. І це означало б, що ті ідеї, які смутно зараз прийшли кожному в голову по їхніх моментах, шкільних і особистих, мали б характер ради долі, як цей імпульс пробивати далі.

[Після перерви] Дякую, що прийшли вчасно, із запізненням на дві хвилини. Я просто хочу нагадати, що в контексті імпульсу, про який говорили, добре буде повернутися до того, до чого вже почали звикати під час блоку «навички», щоб все починалося, всі збиралися в той час, коли сказали, щоб один одного не чекали. Це теж у якомусь сенсі показує ось цей імпульс об’єднання.

Перш ніж говорити з вами про конкретні моменти, дозволю ще раз повторити. Повторення — мати мудрості. Ось бачите, новий імпульс: не вчення, а мудрість. Уже пробиваємо потихеньку, змінюємо прислів’я.

Трохи ще про хвилю й імпульс у контексті ЖС і в контексті того, що треба вже просто ПО‑НОВОМУ пробити до 2000 року. Я не хочу вас надихнути так, щоб ви думали: от зараз всі під імпульсом і до 2000 року все пройде гладко, красиво, добре, зараз всі підуть, кожен усвідомить, і вже труднощів не буде... Перехід від зустрічі керівників до буднів і проблем дав нам хороший урок: на якому б острові ти не побував, острів триває мить, секунду, таке стан, щоб показати, що коли ти від нього відходиш, потрібно до нього знову й знову повертатися. Ми ще не заслужили того, щоб бути на острові повністю і цілком, інакше нас би тут не було.

Тому ще раз нагадую. Будь‑який імпульс на будь‑якому плані, у будь‑якій справі, малому чи великому, починається з хвилі. З труднощів, з боротьби з труднощами, які саме перед імпульсом посилюються більше ніж будь‑коли. Проблеми і труднощі саме перед імпульсом посилюються більше ніж будь‑коли. Усе те, що нас мучило раніше, усі недоліки, усі ляпи, усі феньки, які більш‑менш проходили, ми з ними боролися так чи інакше. Усе перед імпульсом обрушується на одне обличчя, колектив чи індивідуальність. У такій сильній формі, що ти навіть не встигаєш реагувати, не встигаєш набратись духу. Єдине, що у тебе в голові пробігає — все, падаю! Тяжко. Ось так починається імпульс. Жахливо, грізно. Я не можу! Ідеали ідеалами, але коли бачиш, що відбувається з тобою чи навколо, які проблеми — ой, треба їх просто витримати.

Головне, що нам треба зрозуміти до 2000 року, що на цьому «витримати» нельзя зупинятися. Зараз наші феньки вже вилізли. І вони будуть вилізати посилено, щоб швидше їх вирішити. І обережно! Якщо ми в цій боротьбі дамо їм змогу знести нас, якщо вони справлять на нас такий вплив, що стане ще гірше. Що наші справи стануть гірші, наш настрій стане гіршим. Якщо ми будемо в стані розп’ятого Христа, ходити і говорити — не чіпай мене, у мене хвиля! Якщо ти зробиш так, я впаду! Я й так ледь тримаюсь! Не мелькай переді мною! У мене і так рівноваги нема! Не пропонуйте мені нічого більше! Бачите, що я ледь тримаюсь! На допомогу! Падаємо! Або — все погано! Ось це, ось це так страшно, так жахливо! Давайте щось зробимо! Ну що це таке! Починаємо робити — неможливо. І сидиш відпочиваєш, бо ну нереально, бо так страшно, так жахливо, така паніка.

Я вас прошу не уникати хвилю. Бо хвилю не уникнути, стаж керівників показав. Але зреагувати на неї відповідно. Не впадати в паніку. Не збільшувати важкість, яка і так велика. Не влаштовувати істерику. Не давати ґрунту для зростання сумнівів, криз, сумно‑депресивних станів душі, що приклеюють до місця. Не давати підстав опускати руки через це. Не давати підстав реально, бачивши, наскільки мрія далека від реальності, впадати в стан відчаю й безвиході. Не давати підстав, щоб у битвах перебували як у внутрішньому спазмі, нездатні більше посміхнутися, пожартувати. Бачити, що є інші рішення, можливості. Не давати підстав, щоб хвиля взяла над нами верх.

Отже, імпульс приходить, якщо хвилю витримують, але витримують природно, з великим гумором і з великою вірою, що зараз тяжко, але потім не буде, це мине. Не тільки вірою, а переконанням, що варто лише пройти до кінця тунелю, залишилось трішки, і найстрашніше — зупинитись у цьому тунелі, де нема світла і не видно виходу. Треба швидше бігти до виходу, як знаємо і як вміємо, тоді народиться імпульс.

Імпульс не народиться на підставі моїх сьогоднішніх слів. Він народиться на підставі того, що кожен із вас, коли дійде до реальної складної ситуації... Як я вам говорила, якщо захочеться дати в око і знайдеться в собі сила обійняти людину, а потім їй розповісти, чому хотів дати в око. І коли, обнявшись один з одним, вони скажуть: слухай, це ж такі дурниці! Давай візьмемось за руки, давай поговоримо, зараз часу нема, про те, що нас стосується удвох у школі, у родині тощо, що ми можемо разом зробити... Ось так народжується імпульс. Коли так чи інакше, у тому чи іншому стані — чим важчий, тим більше ґрунту для цього створюється — у цьому важкому стані щось долаєш, що насправді не так очевидно й тим менш ймовірно — настрій, думки, кризи, інерцію. Крок назустріч. Починаєш генерувати ідеї, хай дурнуваті, але до цього взагалі не генерував. Щоб з’явилося трохи нового, чого не було до цього. Тоді цей імпульс не тільки наповнює душу, не тільки знімає втому, не тільки дає крила, а й відкриває реальні нові можливості. В голову приходять нові ідеї, що конкретно можна зробити, і дуже конкретні, не абстрактні. І далі приходять мрії. Ти бачиш перспективу, ти знаєш куди йти, і найголовніше, ти повертаєш долю, змінюєш хід подій, які пішли б у зовсім іншому напрямку, якби ти зберіг свої сумніви, чи дав в око, чи не прийшов на зустріч ЖС чи маніпули, чи не підійшов до того чи іншого члена. Доля пішла б у зовсім іншому напрямку.

І якщо нам з вами вдасться до 2000 року окреслити конкретні справи, індивідуальні, колективні, де доля йшла в одному напрямку і, як правило, не туди, або далі від осі, стержня, і якщо через них, через наші підходи, думки, мрії, ідеали, спроби нам вдасться деякі речі в школі, в нашому особистому житті, всередині нас самих повернути так, щоб вони остаточно і безповоротно пішли в інший бік, більш угору і ближче до архетипів, ближче до Бога, то наше завдання буде виконане. Ось що я хотіла ще раз сказати, коли говорила, що повторення — мати не вчення, а мудрості.

І уявіть собі: якийсь абстрактний поріг 2000 року, на якому чекають нас невидимі, незнайомі нам обличчя. Спочатку зверху. Про тих, хто внизу, поговорю трохи пізніше. З усмішкою. Знаєте, як батьки чекають дитину, яка вчиться ходити, і говорять «сюди, сюди, сюди». І коли приходить він, не звертає ні праворуч, ні ліворуч, не падає, а доходить, обіймають його і кажуть «ну молодець ти мій, а тепер даю тобі інше завдання». Ось якби ми це уявили. Хоча ніхто не працює за нагороду, та уявіть, яка це була б нагорода, єдина, хоча її не вимагаємо і не просимо. Хтось зараз кличе і каже «сюди! обережно, ти береш лівіше, ти правіше, холодно, гаряче». А ти чуєш і в своїх зусиллях намагаєшся наблизитися. Я не кажу, що це дає форми, про які ми мріяли. Проходить 2000 рік, і тобі кажуть «ну слава Богу, а зараз по твоєму шляху пустимо інших». Ось що я маю на увазі, коли говорю про відкриття нового шляху, по‑новому.

І я вам, на жаль чи на щастя, не можу порадити, у чому вам спробувати відкрити нову сторінку кожному індивідуально. На щастя тому, що ви в мене, слава Богу, учні досить зрілі, дорослі, щоб кожен знав, у чому до 2000 року треба хоча б спробувати змінити щось, навіть якщо не вийде. У кожного свої недоліки, які вже є частиною цієї хвилі, інколи вже по горло. Я знаю про себе, тому, очевидно, ми ж з вами сполучені судинами, у вас теж таке має бути, раз у мене є. Кожен має ті чи інші ситуації, ті чи інші думки, висновки, про які знає, що насправді вони повинні повернутися в інший бік, але не має сили їх повернути. Тому я залишаю це вам і вашій совісті — і Богу, ангелам‑охоронцям, вчителю, який вас направить до 2000 року, бо це теж частина імпульсу об’єднання. Хоч ми постараємося на ЖС над цим попрацювати.

Також я не можу і не маю права, навіть якби могла, кожному з вас сказати з точки зору учнівського шляху, які моменти треба починати по‑новому. Учнівського шляху реального у школі, яка називається Новий Акрополь, у ЖС, у маніпулі зі своєю назвою, зі своїм напрямом, зі своїм ставленням. Бо всі форми, які ви проходите в школі, це форми, у яких вас пробують в тому числі на учнівство. Кожен із вас досить чесний, добрий, чистий, щирий у глибині свого серця, що вже знає — я знову читаю, думки вже паралельно йдуть у кожного, де б йому піднажати, що по‑новому переглянути, куди по‑новому йти. Наскільки ми будемо єдині в цьому імпульсі, це покаже час. Я сподіваюся, що будемо єдині.

Але давайте ми з вами сьогодні помріємо, буквально помріємо і домовимося про речі, які стосуються власне школи. Де нам, що стосується власне школи, треба йти по‑новому. Дещо вже нагенерили, дещо я дуже прошу, щоб ви доповнювали у напрямках, у маніпулах, у радах, бо багато потрібно зараз добити до кінця, щоб разом побачити, де школа має починати по‑новому, пробити нове, відкрити нову сторінку, щоб не засмоктало нас назад.

І перед тим як поділитися з вами конкретно, ще останнє. Від того, якими ми дійдемо до 2000 року, і як школа, і як ЖС, і які сліди в цьому сенсі за нами залишаться, залежить багато чого. Я не знаю що саме, але знаю, що багато. Залежить доля багатьох людей, які зараз тільки‑но прийдуть у школу в жовтні. Залежить доля людей, які зараз ще не дозріли прийти в школу. А прийдуть через рік, через два, через три. Залежить доля наших дітей, через сто років, через двісті, триста. І повірте, це не просто гарна виховна фраза.

І від того, якими ми, я маю на увазі не тільки російську школу, а весь Акрополь, пройдемо через двері 2000 року, залежить у якомусь сенсі спокій в лапках тих наверху, які за нас відповідають. І які нам як Акрополю дали певне завдання. Спокій учителя, який знає, що на його учнях багато. І що його учні мають дістатися до цього багато самі. Спокій учителя, який каже якимсь своїм вчителям: «Не рано, я вас переконую, не рано! а то народ зовсім пропаде! давайте спробуємо! я гарантую, є хороші люди, вони зможуть, у них є сила!». І який перед ними після 2000 року прийде і скаже або «знаєте, ви були праві», або «бачите, варто було зробити!»

Зав’язано багато на цьому імпульсі, як внизу, так і вгорі, велика ланцюжок, яка не має кінця ні внизу, ні вгорі. Ми маленькі, і слава Богу, що нічого не розуміємо і що нам нічого не говорять. Але в даний момент, давно це не звучало, від цих маленьких — я маю на увазі не тільки російську школу, а весь Акрополь — реально маленьких, ми не посвячені, залежить доля кільця, яке буде або не буде кинуто в безодню долі.

Повірте, я вам зараз говорю значно більше, ніж говорила керівникам на зустрічі. І навіть, прошу, не намагайтеся розуміти, не намагайтеся вхопити, що я цим хочу сказати. Я, може, сама не знаю. Фродо є, був і буде Фродо. Якби йому не вдалося кинути кільце в безодню долі, він би не був Фродо. Багато б не було.

Те, що радує, дає надію й утішає в даний момент, окрім того, що, слава Богу, ми нічого не знаємо. Що від акропольських Фродо не вимагається нічого аж такого страшного. Інакше дістатися до безодні долі було б значно складніше. Що в реальній історії Володаря кілець багато великих, прекрасних, невідомих нам людей вже своєю жертвою постаралися відволікти від Фродо різні небезпеки. Бог бачить, їм важче, ніж нам. Фродо реальний, маленька мишка з казки про репку, має реальне завдання. Поки інші по‑справжньому борються, він маленький, на нього не звертають уваги. Пробратись, добігти, подолати, випробувати якісь стани, дістатися до мети. Тому все те, що я вам сьогодні кажу, щоб дати імпульс. Не тільки для нового навчального року, а, на щастя чи на жаль, уже для нового століття і вже для нового тисячоліття. Ті маленькі перемоги, про які говорили сьогодні, які будуть потрібні, вони будуть перемогами Фродо в межах великого бою великого братерства кілець. Про яке ми поняття не маємо. І не будемо мати, я думаю, аж до другої, третьої, четвертої, п’ятої нашої життя. Коли вже стане зовсім ясно, що небезпека минула.

І тому, благаю, пригадаймо середину, початок і кінець нашого літнього стажу ще раз. Є багато речей, які ми вважаємо проблемами, які насправді є дурницями. Є багато людей, яких ми вважаємо проблемами, бо насправді не розібралися з дурницями всередині самого себе. Є багато справ, які нам здаються проблематичними, бо ми ще досі не усвідомили необхідності їх зробити. УМОЛЯЮ, не ускладнюйте життя ні собі, ні іншим людям, ні вашим шефам, ні мені. А відповідно, ні ХАЛу, ні Делії, ні тим, які за нами спостерігають. Умоляю!

Ми з вами маємо багато недоліків. Але у нас є одна гідність — у кожного з нас є добре серце. Ми не злопам’ятні, тобто не повинні бути! Ми не чіпляємося за ту чи іншу образу. Уміємо прощати. Уміємо вірити. Уміємо надихнути людину, яка в даний момент, можливо, слабша за нас, знайдемо спосіб. Уміємо слухати. І уміємо ламати себе, якщо це потрібно ІМ!

І з моєї точки зору, уже як маленького вчителя зараз. Я не знаю, на що ОНИ будуть пробувати. А я вас буду пробувати на це. Якщо після всього, що сьогодні було сказано, після всього, що було сказано на стажі ЖС, який багато вже забули. [...] Розуму у нас нема, а що робити? Сили волі у нас нема в тій кількості, в якій це потрібно. Але є велика любов, яка може дати все інше. Велике серце. Велика доброта. Велика можливість. Хоч якщо в цьому ми підемо по‑старому, то майте на увазі, це ланка в ланцюгу вже не буде ланкою! А саме після 2000 року, якщо не раніше. Якщо я побачу, що це дійсно руйнує всіх інших. Тому величезне прохання. Хай переможе доброта, глибина, тонкість, мрія, любов, сенс усього нашого життя, заради чого ми народились, усі наші людські дурниці, сумніви, кризи, ідіотизми, які в даний момент можуть перешкодити. Нездатність зробити зусилля в цьому говорить про багато!

Ідучи назустріч, треба допомогти підтримувати одне одного, підтримувати ідею як можна. Генерити — хай буде дурнувато, ідіотично, а підтримати — якнайщиріше. Ми зможемо, а що робити? Не буває нічого такого жахливого і страшного, що могло б убити людину добротою, розумінням, терпінням. І тому з ряду речей, у яких цей імпульс має проявлятися, я поговорю про храм.

Перша честь лицарів: не судіть, і не будете судимі. Судитимуть нас у 2000 році, тому давайте помріємо разом, що треба пробити, в чому будуть конкретні сліди, за якими судитимуть цей наш імпульс.

Перше — храм. Його треба закінчити до 21 грудня 1999 року. Якщо ми його не закінчимо, це означає, що якісь моменти, про які я говорила сьогодні, у нас провалилися. І якраз на храмі прекрасна можливість, щоб ці моменти проявилися. Я на це сподівалася. Проблема зараз така — прохлопали терміни, як завжди. Всі ще живемо по‑старому. І реально, незважаючи на те, що був даний імпульс 10000 разів до літа на зустрічах. Я умоляла, хлопці, пріоритет — храм, не пояснюючи це. Зараз уже знаємо. І якщо будемо будувати його як будували до цього, то ще роботи у нас на рік. І зараз стоїть задача звершити дива. Завдяки новим підходам, імпульсу тощо. У всьому тому, що нас раніше мучило, через що ми знову проходимо всі терміни. Зробити його до 21 грудня. Відображення всієї сили, яку ми виливаємо в будь‑яких інших місцях. Проблема реальна саме на храмі. Хоч я думала, що уж святе із святих, на цьому не буде відбиватися. Проявилась однозначно перша проблема.

[...] А з іншого боку, своїми стараннями, своїми зусиллями викликати те, що зараз здається лише моделлю, щоб воно стало насправді. І наше завдання через ці випробування, за два місяці, пройти школу учнівства в малому. Щоб заслужити, щоб вона була у великому, внести свій вклад. Тим більше 2000 рік — це момент іспиту, де все одно формальні назви, ті чи інші, вже не рахуються. Або ми є ЖС зі всіма гідностями і недоліками, або ми ними не є, кожен із нас індивідуально. Сподіваюсь, що колективно все-таки ємо ЖС. Це повинні показати випробування.

Отже, у якій формі це проходитиме. Раз на тиждень, за винятком деяких субот, коли ми будемо задіяні на співбесідах першого циклу і на приїзді Делії. Раз на тиждень по суботах о 11:00 збирається ЖС. Для того, щоб спочатку півтори години позайматися зі мною по конкретних ступенях, які нас стосуються. І на цій зустрічі через форму, яку ми розкажемо, отримати завдання. У храмі, у першу чергу, або в паралельних пріоритетних місцях, пов’язаних з потребами школи. На яких теоретичні моменти ступенів він буде проявляти на практиці. Тобто, з моєї точки зору, на яких ми кожного з вас будемо випробовувати, перевіряти. На які конкретні моменти — це вам буде сказано під час зустрічі. Які конкретно завдання — це вам буде передано. За якими критеріями я буду розглядати результати — дозволю собі не ділитися раніше 2000 року. Потім так, а може й ні, дивлячись як піде. До наступної зустрічі ЖС цей тиждень буде випробуванням на ту ступінь, про яку говорили. На наступній зустрічі ЖС ми отримуємо нову ступінь і нові випробування. І так до 21 грудня, до моменту, коли маємо відкрити храм.

Оскільки для мене дуже важливо, щоб результати, елементарні підсумки цих випробувань знала не тільки я і не тільки шеф логоса або відповідної маніпули, і оскільки для мене дуже важливо, щоб, так само як працюємо з кандидатами, підсумки елементарних випробувань знали ви, вводиться своєрідна форма підведення підсумків тижня. Кожна маніпула заведe на час випробувань, як ми жартома його назвали, натхненний «Пілігримом», бортовий щоденник — зошит, де в кінці тижня, перед початком зустрічі, маніпула підводитиме підсумки пройдених моментів і завдань. Більш конкретні форми потім, зараз тільки ключові моменти. З 11.00 до 11.30 у суботу оперативно збирається маніпула, за 30 хвилин обговорює підсумки минулого тижня з точки зору випробувань. У ході бесіди занотовуються ключові моменти, і в кінці зустрічі шеф маніпули записує підсумки. Принцип зрозумілий? Щоб субота була якраз імпульсом, початком випробувань по ступеню, які триватимуть цілий тиждень.